Новини
ВС/КЦС: Заборгованість за кредитом має доводитись первинними касовими документами, наприклад виписками за картковими рахунками за кредитним договором (ВС/КЦС у справі № 278/2177/15-ц від 17.12.2021)
Фабула судового акту: Судова практика у кредитних правовідносинах, стягненні заборгованості за договорами займу наразі дотримується позиції необхідність наявності доказів щодо передачі кредитором грошових коштів боржнику.
Обов'язковою умовою для прийняття позитивного для кредитора рішення є надання останнім документу, який підтверджує вказаний факт.
Наприклад для вирішення такого спору між фізичними особами позивачу необхідно суду надати розписку, яка повинна містити усі необхідні реквізити (дату передачі коштів, їх суму тощо).
Але з банками все виглядає дещо інакше.
У даній справі банківська установа звернулась до суду із позовом про стягнення з боржника та його поручителів боргу за кредитом.
Ураховуючи те, що суди більш ніж лояльно ставляться до банків - вимоги банку було задоволено.
Справа дійшла до Касаційного цивільного суду.
В обґрунтування своїх доводів боржники вказали те, що розрахунок заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам первинного документу, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Окрім того, вказаний розрахунок заборгованості підписано представником позивача, яка не мала на те відповідних повноважень. Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості, не може бути доказом безспірності заборгованості та її розміру.
Суд вирішуючи доводи скарги послався не те, що такі зводяться до переоцінки доказів і, нажаль, у задоволенні скарги відмовив, але поряд із цим зробив досить цікаві висновки.
За аналізу положень ч. 1 ст. 76, ст. 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України випливає те, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
У даній справі банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості та виписку по кредитному договору.
Згідно з положеннями ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже виписки за картковими рахунками ( по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
У даній справі виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по кредитному договору, що свідчить про те, що судами досліджувались первинні документи.
Судом апеляційної інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема первинним документом - випискою по кредитному договору.
Відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України.
Аналізуйте судовий акт: Лише повернення кредитором боржнику боргового документу доводить факт повернення самого боргу; показання свідків такого факту не доводить (ВС/КЦС у справі № 569/24347/18 від 02 вересня 2020 р.)
Боргова розписка, яка не містить посилання на момент передання грошових коштів, а умови надання та повернення коштів є суперечливими, не може свідчити про укладання договору позики (ВС/КЦС у справі № 632/2209/16,04.03.20)
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити УМОВИ отримання позичальником в БОРГ із зобов`язанням її повернення та ДАТИ отримання коштів (ВС/КЦС, справа № 524/4946/16-ц,08.07.19)
Кредит в Приватбанку! Платити чи не платити? (КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ у справі №551/953/18 від 10.12.2019 р.)
Витяги з Умов надання споживчого кредиту, з Умов та Правил надання банківських послуг, розміщені на сайті банка, що не визнаються позивачем та не містять його підпису,не можна розцінювати як частину договорів (ВС/КЦС, № 285/3013/16,11.09.19)
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів саме в позику (ВС/КЦС, справа № 369/3340/16-ц,22.08.19)
Постанова
Іменем України
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа №278/2177/15-ц
провадження № 61-22158св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Коломієць О.С., Талько О.Б., Шевчук А.М., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23 травня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11350299000, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 40 000,00 доларів США, що еквівалентно 194 000,00 грн, зі сплатою 14 % річних та терміном повернення до 23 травня 2023 року.
У забезпечення виконання ОСОБА_2 умов цього договору 23 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 (окремо з кожним) укладені договори поруки № № 11350299000/п1, 11350299000/п2, відповідно до умов яких поручителі зобов`язалися відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 23 травня 2008 року № 11350299000.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 договірних зобов`язань утворилася заборгованість, розмір якої станом на 16 липня 2015 року становив 25 358,25 доларів США і складався з: 22 270,57 доларів США - заборгованості за кредитом та 3 087,68 доларів США - заборгованості зі сплати відсотків, а також пені у загальному розмірі 14 912,24 грн, з якої: 2 716,08 грн - пеня за кредитом та 12 196,16 грн - пеня за відсотками.
Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку зазначену суму заборгованості за кредитним договором.
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалась судами неодноразово
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за тілом кредиту та відсотками у розмірі 25 358,25 доларів США та 14 912,24 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 13 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.
Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 25 358,25 доларів США заборгованості за кредитом та відсотками, а також 14 912,24 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості.
Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 25 358,25 доларів США заборгованості за кредитом і відсотками, а також 14 912,24 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 січня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що встановивши, що умовами договору та графіком погашення кредиту передбачено щомісячні платежі зі сплати кредитних коштів, не врахував правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 та у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-436цс15, не дослідивши належним чином заперечень відповідачів щодо припинення поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, ухвалив рішення про задоволення позову ПАТ «УкрСиббанк» на основі неповно з`ясованих обставин у справі.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2016 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 23 травня 2008 року по тілу кредиту та відсоткам за користування кредитом, станом на 16 липня 2015 року в розмірі 25 358,25 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становить 679 093,93 грн, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за його користування в сумі 14 912,24 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 03 липня 2019 року рішення Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що суду апеляційної інстанції слід перевірити чи скористався банк своїм правом на дострокове повернення всієї суми заборгованості, у зв`язку з чим встановити коли розпочався строк для звернення до суду із позовом до поручителів, а також врахувати відсутність у банку права після зміни строку виконання зобов`язання нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму заборгованості за кредитним договором від 23 травня 2008 року № 1135029900 за період з 20 грудня 2014 року по 20 червня 2015 року в розмірі 23 604,53 долара США, яка складається з тіла кредиту в розмірі 22 270,57 доларів США, відсотків в розмірі 1333,96 доларів США, та пені в розмірі 14 141,57 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму заборгованості за кредитним договором від 23 травня 2008 року № 1135029900 за період з 20 грудня 2014 року по 20 червня 2015 року в розмірі 23 604,53 долара США, яка складається з тіла кредиту в розмірі 22 270,57 доларів США, відсотків в розмірі 1333,96 доларів США, та пені в розмірі 14 141,57 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму заборгованості за кредитним договором № 1135029900 від 23 травня 2008 року станом на 20 червня 2015 року, яка складається із суми заборгованості за відсотками в розмірі 1753,72 доларів США та пені в сумі 770,67 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позичальника перед банком наявна непогашена кредитна заборгованість, однак право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після 20 червня 2015 року припинилось. Окрім того, договори поруки ОСОБА_3 , ОСОБА_1 припинилась в частині щомісячних зобов`язань боржника щодо повернення грошових коштів за період з 23 травня 2008 року по 19 грудня 2014 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Житомирського районного суду Житомирської області матеріали цивільної справи №278/2177/15-ц.
У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Скаржник просив суд оскаржувану постанову скасувати в частині задоволення позовних вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні даної частини позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку тому, що розрахунок заборгованості не відповідає вимогам первинного документу, встановленими ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Окрім того, вказаний розрахунок заборгованості підписано представником позивача, яка не мала на те відповідних повноважень.
Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості, не може бути доказом безспірності заборгованості та її розміру.
Окрім того, судом апеляційної інстанції не надано оцінку застосування позивачем подвійної відсоткової ставки.
Доводи інших учасників справи
Відзив АТ «УкрСиббанк» на касаційну скаргу мотивовано тим, що доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права та його висновків не спростовують.
Інші учасники справи не скористались правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 23 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11350299000, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 40 000 доларів США, що еквівалентно 194 000,00 грн, зі сплатою 14 % річних та терміном повернення до 23 травня 2023 року ( том 1, а.с.7-13).
Умовами цього договору передбачено, що погашення кредиту здійснюється щомісячними платежами ( том 1, а.с.14-18).
У забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором, 23 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 (з кожним окремо) було укладені договори поруки № № 11350299000/п1, 11350299000/п2, відповідно до умов яких поручителі зобов`язалися відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 23 травня 2008 року № 11350299000. Згідно з пунктом 1.4 вказаних договорів поруки відповідальність поручителів і боржника є солідарною ( том 1, а.с.19-22).
Останній платіж на погашення тіла кредиту здійснено позичальником 30 квітня 2014 року, а на погашення процентів за користування кредитними коштами - 02 жовтня 2014 року.
14 квітня 2015 року банк направив на адреси відповідачів письмові вимоги про необхідність погашення заборгованості, в яких зазначив, що у випадку не усунення порушень на 32 (тридцять другий) день з дня отримання цієї вимоги вимагає виконання всіх зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 23 травня 2008 року, а саме виплати банку заборгованості з повернення суми кредиту в повному обсязі та сплати нарахованих процентів ( том 1, а.с.57-62).
Зазначені вимоги отримані відповідачами 19 травня 2015 року, а тому строк дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором настав 20 червня 2015 року, тобто банк у межах шестимісячного строку настання виконання основного зобов`язання звернувся до суду з позовом до поручителів ( том 1, а.с.63-65).
Позичальник не виконав досудову вимогу, заборгованість не погасив, в результаті чого у банку виникло право дострокового повернення кредиту.
У розрахунку заборгованості та у виписці по кредитному договору відображено внесення боржником платежів в рахунок погашення заборгованості, а також деталізовано виникнення боргових зобов`язань станом на 16 липня 2015 року ( том 1, а.с.23-33, 185-195 ).
Матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Постанова Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог до поручителів, поручителями не оскаржувалась, тому не є предметом касаційного перегляду.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з наявності кредитної заборгованості, яка підлягає частковому стягненню з відповідачів, аправо кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після 20 червня 2015 року припинилось.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ОСОБА_2 зазначає, що судами не було встановлено на підставі належних та допустимих доказів наявність беззаперечної заборгованості за спірним кредитом.
Однак такі доводи не є обґрунтованим та зводяться до переоцінки доказів з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
Звертаючись до суду з цим позовом банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості, виписку по кредитному договору за період з 23 травня 2008 року по 02 березня 2016 року.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками ( по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.
Під час неодноразового перегляду даної справи, судами було встановлено, що
виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір станом на 16 липня 2015 року підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по кредитному договору, що свідчить про те, що судами досліджувались первинні документи.
Окрім того, судами було встановлено, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем.
Вказане свідчить про те, що судом апеляційної інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема первинним документом - випискою по кредитному договору.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України.
Стосовно доводів касаційної скарги відносно того, що банк не мав права нараховувати подвійну процентну ставку колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору за користування кредитним коштами протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 14,00%.
За користування кредитним коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від ставки в п.1.3.1. Нарахування вищевказаної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу, а саме з наступного дня після дня не сплати або не повної сплати платежу встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.
Судами було встановлено, що сторони досягли домовленості та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, у тому числі і щодо сплати підвищеної відсоткової ставки у разі прострочення виконання зобов`язання, і оскільки наявність заборгованості позивачем спростовано не було, тому ці умови повинні виконуватись.
За таких обставин, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржуване судове рішення відповідаює вимогам закону, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
Які наслідки продажу автомобіля без згоди іншого з подружжя
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя, таке майно залишається їх спільною сумісною власністю.
Відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном, при цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 726/1606/17.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Установивши, що автомобіль марки «Mercedes-Benz E 200» придбаний у період перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а відповідачами не спростовано презумпцію спільності майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаного автомобіля, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки відсутність згоди одного із співвласників на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою для визнання цього правочину недійсним.
Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості.
Враховуючи, що предметом спору є автомобіль марки «Mercedes-Benz E 200», правочин щодо відчуження вказаного автомобіля виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивача як другого із співвласників.
ВС зазначив: «Доводи касаційної скарги про те, що судами не наведено доказів про те, що відповідачі при укладенні спірного договору купівлі-продажу діяли недобросовісно є необґрунтованими, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Посилання касаційної скарги на те, що суди відмовили у задоволенні позовної вимоги про стягнення суми компенсації з відповідача за 1/2 частини автомобіля на користь позивача, чим фактично не вирішили реально спір між подружжям, є необґрунтованим, оскільки сама ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції до суду апеляційної та касаційної інстанцій не оскаржувала».
Таким чином, оскільки зазначений автомобіль набутий за спільні кошти під час шлюбу сторін та є їхньою спільною сумісною власністю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60, 61, 63 СК України і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля відповідно до статей 203, 215 ЦК України.
Раніше ми розповідали, чи мають юридичну силу розписки про відсутність в одного з подружжя претензій щодо нерухомості.
Також ВС визначив, чи є підтримання стосунків після розірвання шлюбу підставою для виникнення права на спадкування за законом.
Газета sud.ua